Якими звичними у нашій кухні стали картопля, томати, перець, баклажани – овочі з сімейства пасленових. Ми навіть не можемо уявити наше життя без них. Цю чудову родину можна поповнити ще одним представником, який давно уже проситься до нас на город – пепіно. У інших країнах його називають по різному – манговий огірок, або солодкий огірок, або кущова диня, або динна груша і т. п. – це через його смачні та запашні плоди. Впевнений, що не мало городників уже звертали свою увагу на цей екзотичний овоч. Але не завжди з першого разу вдається підкорити ту чи іншу культуру. Моє спілкування з пепіно на протязі кількох років дозволило пізнати (хоча і не повністю) його біологічні особливості, технологію вирощування. Але головне, вдалося багаторічну кущову на пів здерев’янілу рослину, мешканця південного ареалу, пристосувати до наших умов і культивувати його як однорічну у відкритому ґрунті, отримуючи врожай чудесних плодів. Агротехніка нової для нас культури схожа з агротехнікою томатів, перцю, за винятком, хіба що, збереження маточних рослин в зимовий період. Кущі пепіно досить потужні, листя це щось середнє між листям картоплі та перцю. Квіти майже як у картоплі. Плоди, в залежності від сорту, розміром від курячого яйця до гусячого, дуже смачні, кисло-солодкі. Насіннєва камера маленька. М’якоть має колір від білого до насиченого помаранчевого, за смаком нагадує диню. Шкірка тоненька, при дозріванні покривається фіолетовими полосами. Кислоту у смакові додає вітамін С, його у плодах високий відсоток. Пепіно гарно смакують свіжими, великий плюс, зберігаються у підвалі до трьох місяців.
Що до агротехніки пепіно, то його можна розмножувати насінням і живцями. Насіння з вирощених плодів має схожість на рівні 50%. Молоді рослини дуже тендітні, часто пошкоджуються різними грибковими. Перед висівом потрібно добре пропарити ґрунтову суміш та обробити насіння розчином марганцю. Висівати насіння потрібно чим раніше, на початку січня, в легку і пухку ґрунтову суміш. Вони дрібні, тому не закладаємо їх в ґрунт, а лише злегка присипаємо. Щоб зберегти вологу, все накриваємо плівкою або склом. Оптимальна температура для проростання насіння 26-28 ° С. Сходи з’являються через 5-7 днів. У фазу двох- трьох справжніх листочків сіянці пікіруємо в горщики і стаканчики, заглиблений їх до сім’ядоль. Пікірувати сіянці накриваємо плівкою (поверх дуг) для підтримки вологості повітря і кращої приживлюваності сіянців. У перший місяць вони ростуть дуже повільно, тому і висівати потрібно чим раніше. Основна причина раннього посіву це те, що пепіно є рослиною короткого дня – тобто закладається квіткова брунька лише тоді, коли день коротший за ніч. Потрібно виростити рослини чим більші і тоді ще поспіваємо на весняні короткі дні. На жаль рідко можна отримати плоди у рік посіву, але нехай це вас не зупиняє. Рослина восени викопується та пересаджується у 2-3 літровий горщик, переноситься у будинок на вікно. Можна обірвати листя та занести до підвалу. У лютому з куща нарізуються живці розміром 5-10 см. та зразу розсаджуються у стаканчики з поживним ґрунтом. Суміш має бути максимально пухкою, оскільки коріння пепіно чутливі до нестачі повітря в субстраті. За два тижні уся землесуміш пронизана молодим корінням, рослини починають рухатись у рості. Після загрози весняних приморозків висаджуємо на грядку, але найкраще це зробити на початку квітня – урожайність тоді у два рази вища, ніж на висаджених рослинах у травні. Пепіно віддає перевагу легким родючим ґрунтам з нейтральною кислотністю. Перед посадкою розсади на місці майбутніх рядків (відстань між ними 70 см) готуємо неглибокі траншейки на подвійну ширину лопати і вносимо в них органічні добрива: на удобрених перегній або компост – 3-4 кг / м2, на пісних – 6 7 кг / м2 і золу. Формуємо рослини у два-три стебла. Основне – вчасно видаляємо пасинки, а їх тут чимало. Видаляти потрібно коли вони досягли 3-5 см, залишаючи пеньочок заввишки сантиметр. Це потрібно для того, щоб у тому місці не появлявся інший. По мірі відростання потрібно підв’язувати кущі до опори.
На останок хочу зауважити: «На скільки молоді рослини тендітні та вразливі – на стільки ж плодоносні стійкі та практично «не вбиваємі». Ні разу не помічав фітофтори, не підгнивали залляті водою при зберіганні. Терпляче витримували посуху. І навіть перші осінні приморозки не шкодили ні рослинам в цілому, ні листю, ні плодам. Що і є сигналом до викопування. Єдиним шкідником для пепіно є колорадський жук, боротися з яким усі знають.»