1 Кизил загально

Багато людей отримали свої садові наділи в не дуже підходящих місцях для садівництва. Таких, як низини, так звані котли, у яких більшість плодових дерев страждають від ранніх (у вересні) та пізніх (у травні) приморозків. Від яких весною пошкоджується цвіт, або уже молода зав’язь, а осінню страждає і так уже не великий врожай. Власники таких ділянок телефонують до мене, задають одне і те саме запитання: «Що можна вирощувати у таких місцинах, та бути завжди з урожаєм».

                На мою думку, лідером у цьому списку можна поставити кизил (дерен). Культура дерену на землі дуже древня. Перші згадки про вирощування датуються понад тисячоліттям. Але навіть ще зовсім недавно, кизил відносився до мало-поширених культур. На разі теж зустрічається далеко не в кожному саду, але перспективи у цієї культури надзвичайно великі. Древня поговірка – «Де росте кизил – там лікарі не потрібні». Дійсно, підтверджено сучасною наукою, плоди дерену – рекордсмен по вмісту заліза, яке так необхідне людському організмові, пектинів, що наче мітла вимітають з нашого організму важкі сполуки. У плодах дерену, на відміну від інших ягідних та плодових, практично не міститься сахароза, лише глюкоза та фруктоза, що дуже корисно для діабетиків. Вживання свіжих та перероблених плодів допоможе швидко позбавитись від запалення верхніх дихальних шляхів, поліпшити травлення. Перечень біологічних властивостей можна ще довго продовжувати, зупинюся на тому, що плоди смачні, корисні та мають хороший попит на ринку.

Кизил – невелике дерево, або кущ, 3-4 м в висоту та до 3 м шириною. На одному місці може рости кілька століть. В Україні є декілька дерев дерену, яким понад дві сотні років. І у такому віці дерева щорічно рясно обдаровують щедрим врожаєм. Вони не вибагливі до місця зростання та кислотності ґрунту. Мають поверхневу, горизонтальну, мочкувату кореневу систему. Гарно себе почувають в місцях з високим заляганням ґрунтових вод. У молодому віці потрібно щорічно мульчувати, щоб запобігти підсиханню коріння. Полив та мульчування в дорослому віці збільшують урожайність та товарність ягід майже вдвічі. Цвіте кизил дуже рано, на початку березня. Весняні пізні приморозки йому не шкодять. Урожайність щорічна. Щеплені саджанці вступають в плодоношення з наступного року після садіння. Висаджувати потрібно не менше двох, адже у них перехресне запилення. Ще одне цікаве спостереження – ягоди кизилу не клюють птахи. Пробують коли ті починають червоніти, але тоді вони занадто ще терпкі. Хочу відмітити, що якраз в нашій країні першою звернула увагу на цю перспективну культуру професор біологічних наук Клименко Світлана Валентинівна. Завдяки більше ніж сорокалітній селекційній роботі на світ появились декілька десятків сортів кизилу. З різним забарвленням плодів – жовті, рожеві, червоні, майже чорні. З різними смаковими відтінками. А головне, з різними строками дозрівання. Завдяки чому, свіжими плодами можна ласувати на протязі майже чотирьох місяців. Сорти Клименко С.В. відомі у всьому світі, селекційна робота ведеться і далі. Коли відвідав її кизиловий сад, вірніше «кизиловий рай», був вражений побаченим потенціалом. Посадивши таке дерево на своїй ділянці, ви порадуєте не одне покоління своїх нащадків смачними, поживними, лікувальними плодами.