Пам’ятаю, десь 35 років тому, в одному із періодичних видань прочитав такий заголовок: «Дикуни просяться в сад». Мова йшла про мало поширені плодові культури, в тому числі і про кизил. На сьогодні кизил росте на почесному місці майже у кожному саду. А з того часу пройшло не мало змін, багато «дикунів» поселилось в наших садах. Сьогодні цей список потрібно розширювати. Я вже знайомив читачів з кизилом Лікарським, а зараз мова піде про ще одного представника цього роду (родина кизилу нараховує біля 65 видів) кизил Суничний, на латині – Cornus Kousa.
Найбільший його природний ареал розташований у передгір’ї Гімалаїв — Індія, Непал, Китай, Пакистан, також Японія. Саме у Непалі він і отримав назву Суничного (gulna). Ще часто його називають кизил Головчастий, але сама поширена його назва сьогодні – Собаче дерево (dоgwood). Цікаво, що жодна з цих назв не підходить за ознаками, лише за візуальною характерністю. Згадки англійською про це дерево були ще у XV столітті. Де воно описувалось як dags-tree, що в перекладі — дерево з дуже міцною деревиною з якого виготовляли стріли, кинджали, шампури та ін… А в наступному столітті слово трансформувалось уже як dоgwood. Червоно-малинові плоди здалеку схожі на ягоди суниці. Розмір плодів варіює від 2,5 см. до 5 см. Вони звисають на довгих 8 — 10 см. міцних плодоніжках. Оболонка плоду нагадує яєчну шкаралупу. Вона міцна, тонка, гірка і при певній силі стискання ламається. Під гіркою оболонкою знаходиться ніжна, крем-подібна, оранжево-рожева, масляниста, солодка м’якоть, яка має приємний фруктовий аромат. В середині може бути 1 — 2 насінини до 4 мм. в діаметрі. У деяких екземплярів насіння не має зовсім. Ягоди можна споживати свіжими — пальцями ламається оболонка та висмоктується вміст. Також використовуються для переробки — вино, варення, компоти. Дозрівають плоди у вересні, довго можуть висіти на дереві, можуть навіть забродити в оболонці. Колір тоді змінюється на фіолетовий. У їжу такі плоди не вживаються. На сьогодні цей вид надзвичайно поширений у світі. Цінується не лише за ягоди, але й за високу декоративність, особливо під час цвітіння. У травні дерево неначе вибухає великими білими, зірчастими квітами. Тому ведеться селекція двома напрямками — у плодовому та декоративному. В обох напрямках гарні напрацювання. Самий цікавий плодовий сорт США — Мілкі Вей, та десятки сортів не лише з квітами білого, рожевого з різними відтінками, ще і з багатоколірним гофрованим листям. Мінусом цієї культури була низька морозостійкість. Цю проблему усунули у Київському державному ботанічному саду імені Миколи Гришка. Професор Клименко С.В. за 30 років праці довела морозостійкість Корнус Коузи до -30 градусів за Цельсієм. Практично ця рослина може рости по всій території України. Дерево висотою до 3 м. та 2 м. шириною. Листя подібне до кизилу звичайного. Рости може на усіх ґрунтах, але надає перевагу багатим здобреним. Розмножується щепленням та насінням. У плодоношення вступає на 6 – 7 рік після пророщення. Чим старше дерево стає, тим більше гілки ростуть горизонтально, надаючи дереву широкий вид, ніби декоративний навіс. Коуза буде привабливим доповненням до будь-якого ландшафтного дизайну.