Люди, які сіяли добре, мудре, вічне

АКАДЕМІК М.Ф. КАЩЕНКО – ВИДАТНИЙ УЧЕНИЙ, ФУНДАТОР НАУКОВОГО І ПРАКТИЧНОГО САДІВНИЦТВА

 

Клименко С.В.

Національний ботанічний сад ім.М.М.Гришка НАН України, Київ, Україна

 

«Протягом усього мого життя мені довелося працювати в декількох галузях біології, а головним чином у чотирьох: мікроскопічній техніці, ембріології, мамалогії, та в акліматизації, – І в кожній галузі від моєї праці залишився деякий тривкий вклад, яким користуватимуться майбутні дослідники…»

М.Ф.Кащенко

 

Статтю присвячено життю і діяльності М.Ф.Кащенка (1855–1935 рр) – одному із фундаторів Української Академії наук (1919 р.) і одному із перших 12 академіків. Основні наукові праці – з ембріології, гістології, мікроскопічної техніки, акліматизації і селекції рослин. Засновник сибірського садівництва, організатор і директор Зоологічного музею АН УРСР (1919–1926 рр ), засновник (1914 р) і до кінця життя – директор Акліматизаційного саду у Києві – однієї з найперших установ Української Академії наук. Основні завдання Акліматизаційного саду – інтродукція та акліматизація південних плодових, лікарських, технічних, декоративних рослин. З 80 років свого життя понад 40 років М.Ф. Кащенко віддав «перетворенню живої природи, справі збагачення Сибіру і України новими рослинами».

Роботи Національного ботанічного саду (НБС) з інтродукції і акліматизації південних і нових плодових, лікарських та декоративних рослин – продовження робіт і втілення у життя ідей М.Ф.Кащенка.

Теоретичні основи і практичні прийоми інтродукції та акліматизації, розроблені М.Ф.Кащенком, стали класичними і не втратили свого значення і тепер.

Микола Феофанович Кащенко

Микола Феофанович Кащенко – зоолог, ембріолог, акліматизатор, селекціонер, дійсний член Академії наук України з 1918 р. Разом з видатними вченими В.І. Вернадським і А.Ю. Кримським брав активну участь у становленні української академічної науки, один з перших 12 академіків. Він був першим головою фізико-математичного відділення УАН [9].

Народився М.Ф. Кащенко 7 травня 1855 року на хут. Веселий Олександрівського повіту Катеринославської губернії. У 1880 р. закінчив медичний факультет Харківського університету і впродовж дев’яти років працював у цьому закладі. З 1888 р. – професор, а у 1894–1895 р. – ректор Томського університету. У 1912 р. він обіймає посаду професора зоології Київського політехнічного інституту [26].

Основні наукові роботи вченого присвячені ембріології хребетних тварин, гістології, мікроскопічній техніці, теріології, герпетології, акліматизації і селекції рослин. За заслуги в галузі зоології, анатомії і археології його обирають членом ради товариств: Міжнародного анатомічного, природодослідників при Петербурзькому, Харківському, Томському і Київському університетах [2]. Організатор і директор (1919–1926) Зоологічного музею АН УРСР, засновник (1913) і впродовж двадцяти років директор Акліматизаційного саду у Києві [1].

Акліматизаційний сад був створений М.Ф. Кащенком на території Київського політехнічного інституту, де він обіймав посаду професора сільськогосподарського відділення [10]. Основне завдання саду – інтродукція та акліматизація південних плодових, лікарських, технічних, декоративних рослин для впровадження їх у народне господарство. На той час це був унікальний заклад такого напряму. Акліматизація як окрема наука ще тільки почала формуватися. Спеціальних установ з метою акліматизації рослин у країні ще не існувало.

Сучасник І.В. Мічуріна (1855–1935), добре знайомий з його роботами, М.Ф. Кащенко стояв біля витоків промислового садівництва в Сибіру [32], а також проводив роботи з інтродукції, акліматизації і селекції різних видів рослин, особливо південних і нових плодових культур, на півночі України. Микола Феофанович був автором численних праць з інтродукції, акліматизації та селекції плодових, лікарських, технічних, декоративних рослин. Саме він обґрунтував наукові засади акліматизації південних плодових рослин на півночі України.

На жаль, сьогодні ім’я М.Ф. Кащенка, на відміну від І.В. Мічуріна – відомого російського дослідника-плодовода, маловідоме. Проте, заслуги Миколи Феофановича перед вітчизняною наукою не менш вагомі [21].

І.В. Мічурін і М.Ф. Кащенко працювали в галузі акліматизації і селекції в одні і ті самі роки, використовуючи для акліматизації часто одні і ті самі методи, зокрема метод ступінчастої акліматизації, який виправдав себе, давши можливість розширити культурний ареал багатьох видів рослин на 500–700 км далі на північ.

Так склалося, що І.В. Мічуріна підтримала свого часу радянська влада, надавши можливість працювати в галузі акліматизації і селекції нових сортів плодових рослин. Миколі Феофановичу було складніше, але незважаючи на це, успіхи його в садівництві і рослинництві надзвичайно важливі для української науки. Адже саме М.Ф. Кащенку ми зобов’язані тим, що на півночі України вирощуються сорти персика, які не поступаються зимостійкістю аборигенним видам рослин.

Здійснилася мрія вченого, про яку він писав: «Я хочу опролетаризувати персик, скинути з нього іноземну аристократичність. Мрію, щоб біля кожної селянської хати поряд з вишнею і яблунею безбоязно ріс персик» [23]. Такий сорт був виведений, так само, як і зимостійка яблуня в Томську, шляхом послідовного висівання насіння та відбору сіянців.

Його звали чарівником… Щоправда, титул цей йому не подобався. Адже досягти великих успіхів він зміг тільки наполегливою працею і великою вірою у свою справу. Якби був чарівником, хіба йшов би так довго і важко до своєї мети? Лікар за освітою, професор зоології за спеціальністю, М.Ф. Кащенко з 80 років свого життя, за його словами, 40 віддав «перетворенню живої природи, справі збагачення Сибіру і України новими рослинами» [6].

Сибір вразив М.Ф. Кащенка своїми масштабами, величезними природними можливостями, контрастами багатства і злиднів. Він і гадки не мав, що цей незайманий край упродовж 24 років буде для нього полем різнобічної наукової діяльності. Кащенка приваблювала, здавалося б, фантастична ідея: створити плодівництво там, де його не було і де зовнішні умови для цього зовсім несприятливі. Микола Феофанович підійшов до реалізації цієї ідеї як вчений, що не лише поставив перед собою мету, а й чітко уявляв шляхи її реалізації [3, 11].

Він невтомно і вдумливо експериментує, вивчає дикі плодові породи, оцінює їх потенційні можливості, впроваджує європейські сорти, знайомиться з роботами місцевих садоводів-аматорів. Свою присадибну ділянку він перетворює на живу лабораторію, де крім найстійкіших європейських сортів вирощує сибірську та китайську груші, дикий абрикос, степову вишню, сибірські ягідні культури [32, 36].

У цей же час М.Ф. Кащенко листується з І.В. Мічуріним, одержує від нього саджанці, живці, насіння, прагне об’єднати зусилля аматорів-піонерів сибірського плодівництва, поставити їхні досліди на наукову основу.

Вів переписку і одержував матеріали з Вашингтона, від старшого садівника сільськогосподарського департаменту США К.А. Райерсона.

Микола Феофанович, як організатор і популяризатор сибірського садівництва, науково обґрунтував і експериментально довів його можливість, спростувавши думку про те, що в суворих природно-кліматичних умовах Сибіру і Далекого Сходу неможливо вирощувати сади. Сам Кащенко говорив про себе, що як українець за походженням, він з палкою пристрастю ставиться до садівництва. Переконаний дарвініст, талановитий натураліст і сумлінний експериментатор він формулює свої погляди на шляхи виведення сибірських сортів, ідеї щодо теорії акліматизації [16].

Говорячи про виведення нових рослинних форм, М.Ф. Кащенко вказує на такі шляхи: «1) облагороджування місцевих диких плодових рослин; 2) привчання до життя в даній місцевості диких чи культурних порід, або акліматизація; 3) гібридизація» [14, 19]. Під «облагороджуванням» він розумів створення для сіянців сприятливих умов. «Для цієї мети готові рослини, тобто взяті з лісу, не придатні. Для виховання слід брати тільки рослини, вирощені з насіння, створювати сприятливі умови, робити відбір у кількох поколіннях. Якщо у кожному новому поколінні брати насіння з кращих екземплярів, то бажані якості наростатимуть» [13, 17].

Говорячи про другий метод, а саме, акліматизацію плодових дерев, М.Ф. Кащенко пише, що великих успіхів можна досягти шляхом посіву насіння і послідовного добору сіянців. Тут основною метою є одержання найстійкіших екземплярів, з яких можна відібрати найкращі. «Після іспиту з усієї цієї кількості обираються тільки кілька найкращих, а іноді, може, навіть один примірник… Решта сіянців, скільки б їх не було, знищуються без жодного жалю, бо вони свою роль вже відіграли. Залишати їх не можна, бо через випадкове опилення вони могли б зіпсувати зараз тільки вироблене нове цінне поріддя» [7].

На думку Миколи Феофановича, якщо навіть із кількох тисяч сіянців виявиться цінним один екземпляр, то навіть тоді основну мету можна вважати досягнутою, не лише тому, що цей екземпляр можна розмножувати вегетативно, а, головним чином, тому, що з його насіння можна одержати ще більш витривале потомство.

“Тільки поступовою акліматизацією поколінь можна пояснити розповсюдження багатьох порід тварин і рослин на земній кулі”, – доходить висновків учений.

Третім методом створення нових форм за М.Ф. Кащенком є гібридизація. “Замечено, что помеси всегда более склонны к варьированию, чем потомство негибридное. Гибридизация, следовательно, оказывает подавляющее действие на наследственность и как бы освобождает ее от сдерживающего влияния естественно присущую каждому организму склонность к видоизменениям; иначе говоря, гибридизация облегчает мутацию. Результатом является более разнообразное потомство, чем наблюдаемое при обычных условиях” [14].

У своїх роботах він докладно висвітлював теоретичні положення гібридизації і важливість їхнього практичного використання. «Шляхом поєднання згаданих трьох методів і при широкому використанні відбору, – писав Микола Феофанович, – можна створити зовсім нові культурні породи, що відповідають вимогам даної місцевості» [8].

Досить згадати численні сорти суниць, троянд і яблук, які завдячують своїм походженням саме цим прийомам. Роль гібридизації зростає у разі, коли вона проводиться з ретельним добором батьківських форм. У поглядах на мінливість М.Ф. Кащенко стояв на позиціях дарвінізму, розглядаючи спадкову мінливість організмів, яка виникає внаслідок їхньої взаємодії з середовищем, а також добір – основними факторами еволюції.

Нині на величезній території Сибіру і Далекого Сходу існує близько 100 тис. га багаторічних насаджень. Багато районів Сибіру перетворилися на зону суцільного садівництва [25, 36].

Наприкінці XIX ст. А.П. Чехов, їдучи сибірським трактом, констатував: «садів тут немає». Але сади на той час вже були: у М.Ф. Кащенка в Томську, в єнтузіастів-аматорів, послідовників і соратників Миколи Феофановича: П.С. Комісарова – під Омськом, А.І. Олоніченка – у Красноярську, І.П. Бедра – у Мінусінському повіті, І.Л. Худякова – у Владивостоці їх було багато, відомих як М.Ф. Кащенко та М.А. Лісавенко, які друкували свої статті про успішне вирощування мічурінських яблунь Єрмак і Тайожна в журналах «Плодоводство» та «Сибирский земледелец и садовод», і невідомих, що залишили ще й досі поширені сорти – малину Віслуха, ренетки Бистрянка, Янтарка алтайська [32].

Томський період життя МФ. Кащенка тривав 24 роки. Важка праця під час експедиційних досліджень, напружена організаційна і наукова діяльність підірвали здоров”я вченого. Розбитий паралічем, 57-річний Микола Феофанович у 1912 р. переїхав із сім”єю до Києва.

“С большой грустью семья покидала Томск, где мы оставили детство, наша мать молодое семейное счастье, а Николай Феофанович – здоровье и много интересных неоконченных работ” – напише його донька Марія [11].

Повернувшись в Україну, М.Ф. Кащенко обіймає місце професора зоології на агрономічному факультеті Київського політехнічного інституту. У віці 57 років, маючи поганий стан здоров’я, він не міг сподіватися на якусь іншу роботу, крім викладання.

“… Однако страсть к садоводству притом родовая, да к тому же подкрепленная укренившейся привычкой к научным опытам, оказалась неизлечимой, и я … почти можно сказать … увлекся привычным делом” – напише Микола Кащенко у своїй книзі “Первые шаги моего акклиматизационного питомника в г. Киеве” [15].

Але інтерес до рослин і акліматизації був настільки великим, що М.Ф. Кащенко не зміг покинути цю справу. На невеликій ділянці землі (1200 м²), яку йому було виділено для особистого користування на території Політехнічного інституту, він у 1913 р. заклав свої перші досліди [30].

Основу саду склали саджанці різних порід із відомих у Києві приватних колекцій і садівництв Л. Симиренка, В. Крістера, Мейера, помологічного саду М Сафронова, приватного саду А. Осіпова – голови Київської спілки садівників, із Лаврського саду.

У 1913 р. М. Кащенко одержав сім кісточок персика із садів Н. Грабаря, М. Супруненка, І. Карського, А. Мокрицького, садівника з Мінусінська І. Бедра. У 1914 р. їх було вже 200 шт.

Згодом учений отримав площу колишнього інститутського помологічного саду, який не доглядали впродовж десяти років. На великій ділянці біля Політехнічного інституту М.Ф. Кащенко проводить досліди з акліматизації рослин, хоча й з іншими, ніж у Сибіру, породами та сортами і в 1914 р. вже публічно звітує про перші кроки свого Акліматизаційного саду, або, як він називав його спочатку, розсадника [31].

М.Ф. Кащенко зі співробітниками в Акліматизаційному саду, 1924 р.

У звіті згадуються десятки порід і сортів лише плодових культур. Крім сортів яблунь, щеплених на дусені й парадизці, груш, щеплених на айві, слив, абрикосів, персиків, мушмули, горобини, обліпихи, малини, ожини та інших порід, живці, саджанці і насіння яких Кащенко бере в старих монастирських і приватних садах, одержує з різних місць (у тому числі із Сибіру і Далекого Сходу), він збирає на своїй ділянці колекцію овочевих, технічних, декоративних та інших рослин. У Києві робота вченого з акліматизації рослин стає ще більш багатогранною і різноманітною [3, 21, 30].

У роки Першої світової війни М.Ф. Кащенко розпочинає роботу з лікарськими рослинами, оскільки ввезення таких рослин і препаратів із них із Німеччини, яка була тоді головним експортером ліків, припинилося. Вже у 1916 р. в Акліматизаційному саду було зібрано 150 видів лікарських рослин.  Під час громадянської війни настоянками із своїх рослин він лікував мешканців міста.

Дошка на вході до Акліматизаційного саду

Відбиралися перспективні місцеві види, акліматизовувалися завезені з інших країв. Найбільшого значення Микола Феофанович надавав таким лікарським рослинам, як подофіл американський (Podophyllum peltatum L.), м’ята японська (Mentha japonica L.), беладона кавказька (Atropa belladonna L.), полин цитварний (Artemisia cina L.), шавлія (Savlia officinalis L.), ромашка (Matricaria recutita L.), валер’яна (Valeriana officinalis L.), наперстянка пурпурова (Digitalis purpurea L.) та інші [15].

Валер’яна лікарська (Valeriana officinalis L.) в Акліматизаційному саду

Японська м’ята (Mentha japonica L.) в Акліматизаційному саду

Добування опію з макових головок в Акліматизаційному саду

 

До 1922 р. акліматизаційний сад був розташований на території Політехнічного інституту, у 1922 його було перенесено на Лук’янівку, де у Миколи Феофановича був власний будинок та 0,5 га саду. В цей час у його розпорядженні залишалися лише дві невеликі земельні ділянки (одна – на території Зоологічного саду, а друга – на Лук’янівці, віддалена від першої на 3 км). Тут, на Лук’янівці, вчений у віці 66 років продовжує свою роботу з акліматизації. Оскільки приміщення для лабораторії не було, він робить робочими кімнати своєї квартири (вул. Мельникова, 45) [10].

Працювати доводилося у надзвичайно скрутних умовах. Не можна без хвилювання читати спогади про життя і діяльність М.Ф. Кащенка в роки громадянської війни. Всі співробітники акліматсаду «розбіглися», за висловом Миколи Феофановича. М.Ф. Кащенко разом з С.Д. Лубкіним (робітником), ім’я якого він згадує з великою вдячністю, та двома його дітьми-підлітками, складали основну робочу силу акліматсаду.

Незважаючи на великі труднощі, саме 1917–1919 рр. були доленосними  для саду: саджанці і насіння з київського саду замовляли дослідницькі станції  не лише з України, але й з Петрограду, Тіфлісу, з Криму, Кубані,– навіть з Маньчжурії.

Роботи не припинялися, поступово справи поліпшувалися. У 1919 р. Акліматсад було закріплено за створеною у 1918 р. Академією наук, він одержав статус наукової організації, і з цього часу (парадокс!) на нього не виділяли ні техніку, ні робітників. Політичні події, складні стосунки влади і Академії призвели до втрати фінансування. В саду “мои сотрудники … надеясь на скорое возобновление отпуска средств, сначала жили тем, что получали от продажи своего платья и белья, а когда уже нечего было продавать, обратились к посторонним заработкам” [10, 12, 24].

У 1923 р. сад одержав спеціальний бюджет, що дало змогу збільшити штат і масштаби роботи. І вже через два роки вчений писав: «Ми перемогли обстріли, перемогли голоднечу, перемогли навіть зруйнування нашого першого саду в 1921 році. З неймовірним напруженням, та ще й без засобів, ми відновили його на новому місці, мало не в попередньому вигляді» [9, 29].

Площа земельної ділянки поступово збільшувалася, і за сприяння влади в 1930 р. сад складався з п’яти ділянок загальною площею 12 га, де було представлено близько 500 видів і форм багаторічних рослин — південних плодових, квітково-декоративних, лікарських, технічних. Було проведено велику роботу щодо планування території, створено мікрокліматичні ділянки для окремих рослин, штучні схили різних експозицій. Багато видів рослин вперше були випробувані в умовах півночі України саме в цьому Акліматизаційному саду. Це був період максимального розвитку робіт Саду.

Академік Є.В. Вотчал, який обстежував сад, не уявляв як  багато досяг Кащенко у своїх дослідженнях. Висновок був таким: “Работы считать серьезными и несомненно полезными и интересными. Затрудняюсь назвать кого-нибудь, кто так глубоко умел бы выразить эту специальность”.

Особливе значення мають праці М.Ф. Кащенка із селекції плодових культур, зокрема зимостійкого (в умовах Києва) сорту персика. Він поставив собі за мету послідовним добором у кількох поколіннях та шляхом гібридизації створити сорти персика, придатні для культури у північних районах України.

Вихідний матеріал для селекції відбирали у приватних садах на північній межі поширення персика, де його вирощували в укривній культурі. У 1913 р. М. Кащенко одержав сім кісточок персика із садів Н. Грабаря, М. Супруненка, І. Карського, А. Мокрицького. У 1914 р. їх було вже 200 шт. [3, 6, 30, 31].

У 1914 р. було висіяно невелику кількість насіння сортів Нектарин ананасний, Сріблястий ранній, а також насіння від сіянця Осіпова і двох сортів, одержаних ним від відомого тоді садовода М.С. Грабаря, – Амсден (плоди якого достигали у липні) та другого невідомого сорту (його плоди достигали у серпні). Сіянці першого покоління були висаджені на постійне місце, і в 1918 р. вони дали перший урожай.

Сіянці першого покоління невідомого сорту від Грабаря витримали київські морози і висаджені на постійне місце у 1918 р. заплодоносили у серпні, через що були названі Серпневими. Це були гібридні сіянці від сортів Сріблястого раннього та Амсдена. «Натяк на це можна бачити з того, що в більшості сіянців першого дочірнього покоління колір плодів далеко інтенсивніший, ніж у сорта Сріблястий ранній, і скоріше підходив до кольору Амсдена». Друге дочірнє покоління персиків академіка Кащенка одержано від плодів урожаю 1921 р. Навесні 1923 р. сіянці були висаджені в ґрунт. Серед сіянців другої генерації М.Ф. Кащенко у 1926 р. виділив сіянець № 14-С, який вирізнявся раннім достиганням [34].

Дерева другого покоління персиків дуже постраждали після суворої зими 1923–1924 рр. Були відібрані плоди з екземплярів що вижили. Третє дочірнє покоління Серпневих персиків складалося з двох груп: Серпневих пізніх – із суміші насіння висаджених у 1928 р. сіянців за номерами від 1 до 144 та Серпневих ранніх – від насіння урожаю 1927 р., зібраного з сіянця № 14-С, загальною кількістю 31 дерево. Зими 1929–1930, 1930-1931 і 1931-1932 рр. персики пережили добре. У 1932 р. із 128 дерев Серпневих пізніх одержано понад 25 тис., плодів.

Того ж року почали зрідка плодоносити й сіянці від скоростиглого дерева № 14-С Серпневий ранній. «Цей рік, – пише М.Ф. Кащенко, – був урочистим для Акліматизаційного саду. Кущі, рясно вкриті червоно-рожевими й рожевими плодами персиків, являли собою чудову картину, цілком нову для Києва» [7]. Процес збирання персиків був знятий для кінохроніки. Це була остання радість М.Ф. Кащенка, пов’язана з його творчою діяльністю. У 1933 р. врожай був дуже великий! (близько 65 тис. плодів), але в оригінатора вже не вистачало сили відвідувати насадження і тішитися наслідками своєї багаторічної роботи.

Тераси з персиками в Акліматизаційному саду.

На передньому плані – кактусова гірка, ліворуч  – «зелений тунель»

 

Характерними прийомами ведення М.Ф. Кащенком селекційної роботи з персиками було те, що сіянці як першого, так і наступних поколінь вирощувались в природних умовах без захисту на зиму, без обрізування і формування крони (вирізувалися лише відмерзлі чи посохлі гілки), догляд за рослинами полягав лише у знищенні бур’янів, ґрунт не перекопували, добрива не вносили. Після суворих зим відбирали найкращі екземпляри.

У 1936 р. з третього покоління персиків було виділено два кращих номери Серпневих персиків, відомих під назвами: Серпневий Кащенка 118 (пізній) і Серпневий Кащенка 163 (ранній). У 1937 р. сорти Серпневі Кащенка було зараховано до провідних сортів плодових культур України. Завдяки високій морозостійкості Серпневі Кащенка № 163 і № 118 були рекомендовані для широкого виробничого випробування в лісостеповій смузі УРСР і в цілому ряді районів степової смуги [39].

У 1932 р. було висіяно під зиму 7000 насінин для одержання четвертого покоління київських персиків. Через рік сіянці заплодоносили, але взимку 1939–1940 рр. близько 30% рослин цього покоління загинуло[31].

Неперспективними виявилися сіянці, одержані від американських та середньоазіатських персиків: вони пізно достигали, страждали від морозів, ушкоджувалися хворобами. Хорошим компонентом для гібридизації М.Ф. Кащенко вважав персик Мао-Тх-аор, який він широко використовував для схрещування з кращими формами Серпневих персиків [37].

У 1949–1951 рр. почали плодоносити персики п’ятого покоління, висіяні в 1945–1946 рр. На базі форм персика четвертого, п’ятого, шостого поколінь у 1950–1951 рр. було створено великий гібридний фонд, з якого після суворих зим 1955-1956, 1959-1960 рр. виділено найкращі форми [30, 37, 38].

Селекційна робота проводилася і з іншими сортами, які виписувалися із Середньої Азії та Північної Америки. Численні сіянці персика Кащенка були в подальшому використані для виведення зимостійких в умовах України сортів співробітниками Національного ботанічного саду НАН України (НБС) та Науково-дослідного інституту садівництва.

Як вихідний матеріал для селекції використали одержані в НБС кращі форми Серпневих персиків селекції М.Ф. Кащенка, інтродуковані вітчизняні і зарубіжні сорти. Було інтродуковане насіння багатьох сортів персика з Китаю, Угорщини, Чехословаччини, Середньої Азії тощо [37].

У результаті багаторічної роботи з інтродукції і селекції персика виведено і відібрано понад 70 перспективних форм. Цей матеріал став вихідним для створення сортів персика – Дружба, Дніпровський, Рум’яний, Пам’ять Шевченка, Київський жовтоплідний, Славутич, Подарок Києва, Лісостеповий ранній, Нектарин київський, Ветеран ботсаду, Сюрприз Києва, Жовтоплідний ранній, Осінній сюрприз та ін. (селекціонери І.М. Шайтан та Л.М. Чуприна) [38].

Сорти персика Дружба, Рум’яний та Нектарин київський одержані від посіву інтродукованого насіння китайського походження. Нові сорти персика вирізняються хорошою врожайністю, високими смаковими якостями, підвищеною стійкістю до несприятливих кліматичних умов.

Цікаво, що вирощувалися в Акліматизаційному саду і пласкі персики з Китаю, так звані Паньтао, або інжирні персики.

Деякі автори відносять ці персики до самостійного виду – Persica compressa Bean. Розповсюджені вони набагато менше, ніж звичайні персики, проте широко культивуються в окремих провінціях Китаю і в Середній Азії [5]. Плоди мають оригінальну плоско-вдавлену форму. Шкіра звичайно кремово-біла з червоними плямами. Кісточка плоско-округла. М’якуш білий або кремово-білий, ніжний, соковитий і солодкий, відмінної якості.

Пласкі персики за формою плоду наближаються до середньоазіатських інжирних сортів. Однак, як відмічає відомий вчений-помолог І.М. Рябов, вони зовсім неідентичні середньоазіатським, відрізняються кісточкою, листками та іншими морфологічними ознаками.

У НБС виведено сорти Інжирний 74-М та Інжирний-3. Плоди масою до 100–120 т, жовті, з рум’янцем, що займає більшу частину плоду. М’якуш соковитий, солодкий, приємного смаку, достигають плоди у середині вересня. Урожай з дерева становить 25–30 кг.

Працював М.Ф. Кащенко і над виведенням зимостійких сортів абрикоса. І хоча сам учений надавав цій роботі меншого значення, ніж роботі з персиком, вона теж є неоціненним його вкладом у справу селекції. Акліматизацію абрикосів він проводив методом посіву їх насіння у повторних генераціях. Крім того, вчений вирощував сіянці зимостійких дикорослих видів абрикосів сибірського (Armeniaca sibirica (L.) Lam.) і маньчжурського (Armeniaca mandshurica (Махіm.) Skvortz.), які використовувалися в подальшому для гібридизації з культурними сортами абрикоса. Від першого покоління з насіння південних сортів абрикосів Кащенко відібрав перспективні №№ 74, 80, 84. З другого покоління сіянців місцевих форм абрикосів селекційного фонду було відібрано перспективні № 16 і № 30. В умовах Лісостепу України найкращими виявилися № 16 і № 84 [38].

Селекціонери НБС – І.М. Шайтан і Л.М. Чуприна–продовжили роботу Миколи Феофановича і створили чудові сорти абрикоса, зимостійкі у Лісостепу України–Пам’ять Кащенка (№ 74), Київський консервний (Кащенка № 84 х Ювілейний), Ботсадівський (Кащенка № 84 х Литовченка), Ранній № 10–12, Гібрид № 132, Гібрид № 127 (Нікітський х Кащенка № 16), Літній сувенір (№ 80 х Кащенка № 84) [37].

М.Ф. Кащенко інтродукував на північ України айву довгасту (Cydonia oblonga Mill.), хеномелес японський (Chaenomeles japonica Lindl.), мушмулу германську (Mespilus germanica L.), горобину домашню (Sorbus domestica L.), актинідію аргута (Actinidia arguta (Siebold et Zucc.) Planch. ex Miq.), іргу канадську (Amelanchier canadensis (L.) Меdіс.), обліпиху крушиновидну (Ніррорhае rhamnoides L.), хурму віргінську (Diospyros virginiana L.), кизил справжній (Cornus mas L.). Велику селекційну роботу з цими культурами він не встиг провести, але початок було покладено.

Особливої уваги заслуговує робота з айвою довгастою (Cydonia oblonga Mill.). У 1924 р. М.Ф. Кащенко відібрав сіянці айви, вирощені з кримських сортів Берецького і Масльонки. Київські форми айви порівняно з кримськими сортами містили менше цукру і кислот, але найважливішою перевагою була їхня висока зимостійкість. Від цих сіянців айви у по дальшому було одержано кілька поколінь, які послужили вихідним матеріалом для створення у НБС нових сортів айви довгастої (селекціонер С.В. Клименко) – Дарунок онуку, Студентка, Академічна, Марія, одному з кращих сортів (Кащенка № 18) присвоєно ім’я Миколи Феофановича [20, 27].

«Зійшли сходи осіннього засіву 25-го року великоплідного кизилу (Cornus mas L.),» – пише М.Ф. Кащенко [7, С. 43]. Більше про кизил відомостей немає, але зрозуміло, що він був у колекційному фонді Миколи Феофановича. Невелика колекція кизилу Акліматизаційного саду ім. М.Ф. Кащенка у 1960-х роках стала основою для створення автором цієї статті впродовж 40 років сортів кизилу, вперше внесених до Державного реєстру сортів України – Світлячок, Елегантний, Екзотичний, Видубецький, Радість, Семен, Кораловий Марка, Лук’янівський, Володимирський, Євгенія, Олена, Янтарний та інші [22, 33].

Успішно вирощувалася у Саду і хурма віргінська (Diospyros virginiana L.), її поодинокий жіночий екземпляр ріс у саду до кінця його існування. Збереглися і розкішні екземпляри казанликської троянди (Rosa damascene Mill. f. trigintipetala), які щорічно рясно цвіли. М.Ф. Кащенко розмножив її від одного куща, привезеного його сестрою з Казанлика (Болгарія) у 1914 р. Вирощували її і як декоративну, і з практичною метою – для одержання ефірної олії. Ця форма дамаської троянди використовується у промислових насадженнях як ефіроолійна. На одній рослині троянди нараховується до 1000 надзвичайно духм’яних квіток.

Внаслідок багаторічної селекційної роботи було виведено також нові сорти опійного маку (Papaver somniferum L.), зимостійких форм валеріани (Valeriana officinalis L.), рицини (Ricinus communis L.), лаванди (Lavanda spica L.), нові форми наперстянки (Digitalis purpurea L.), анісу (Pimpinella anisum L.), фенхелю (Foeniculum vulgare Mill.), алтею (Althea officinalis L.), ревеню тангуського (Rheum palmatum L.), шавлії (Salvia officinalis L.), півників (Iris pseudacorus L.), кмину (Carum carvi L.), конопель (Cannabis sativa L.), аконіту (Aconithum napellus L.) ромашки (Matricaria recutita L.), рути (Ruta graveolens L.), дурману (Datura stramonium L.) та ін. [6]. Крім того, вирощували подофіл американський (Podophyllum peltatum L.), м’яту японську (Menta japonica L.), беладону звичайну (Atropa belladonna L.), полин цитварний (Artemisia cina L.), женьшень (Panax ginseng C.A. Mey) тощо.

Для одержання нових зимостійких сортів винограду М.Ф. Кащенко застосував метод віддаленої гібридизації між диким амурським виноградом (Vitis amurenis Rupor.) і культурними сортами. Отриманий ним гібрид № 257 зимував в умовах Києва без укриття і давав плоди високої якості [30].

Працював учений і з іншими інтродукованими ним рослинами: Mespilus germanica L., Sorbus domestica, Amelanchier canadensis Меdіс. і А. rotundifolia Dum, різними формами Castanea sativa Mill., Shepherdia argentea Nutt., Ніррорhae rhamnoides L., Chaenomeles japonica Lindl. та ін. До хеномелеса М.Ф. Кащенко також застосував посів з відбором. Ось що він пише [32, С. 159-160]: «…у этого кустарника плоды чрезвычайно различны по величине. Мне пришло в голову использовать этот факт для выведения крупноплодной породы, годной в качестве плодового растения. По моей просьбе В.Л. Симиренко привез мне осенью 1913 г. несколько десятков самых крупных из своего питомника…».

Колекція форм хеномелеса японського Акліматизаційного саду стала основою для створення сортів цієї нової плодової культури. До Реєстру сортів і рослин України внесено чотири сорти хеномелеса селекції НБС. Це сорти Вітамінний, Цитриновий, Караваєвський, Помаранчевий (селекціонери С.В. Клименко, О.М. Недвига) [33].

Досягнуто в НБС великих успіхів і щодо селекції актинідії (селекціонери І.М. Шайтан, Р.Ф. Клеєва, П.А. Мороз, Н.В. Скрипченко), колекція саду містить різні види актинідії, зокрема А. kolomikta (Rupr. еt Махіm.) Махіm., А. arguta (Siebold et Zucc.) Planch. ex. Miq., А. purpurea Rehd., А. роlygama (Siebold et Zucc.). До Реєстру сортів рослин України на 2001 рік внесено 12 сортів актинідії селекції НБС, зокрема: Сєнтябрьская, Пурпурова садова, Київська гібридна, Київська крупноплідна, Фігурна, Ріма, Перлина саду, Загадкова, Надія, Оригінальна, Рубінова, Караваєвська урожайна [28, 35].

Завданням селекційної роботи Кащенка з обліпихою було збільшення розміру плодів, виведення безколючкових форм. Щоправда, цю роботу вчений не встиг розпочати.

М.Ф. Кащенко випробував багато цінних для зеленого будівництва порід — дерев, чагарників, ліан (понад 250). Ним вперше були завезені багряник звичайний (Cercis siliquastrum L.), птеростіракс косматий (Pterostyrax hispida Sieb et Zucc.), маакія амурська (Maackia amurensis Rupt. et Maxim.), мигдаль степовий (Amygdalus nana L.), індигофера Жерара (Indigofera gerardiana (Wall). Backer.), леспедеца двоколірна (Lespedeza bicolor Turcz.), гамамеліс японський (Hamamelis japonica Sieb. et. Zucc.), фонтанезія філіреєвидна (Fontanesia phillyreoides Dipp.), кампсіс укорінюваний (Campsis radicans (L.) Seem.). Звідси в Україні поширилися катальпа прекрасна (Catalpa speciosa Ward.) і к. бігнонієвидна (С. bignonioides Walt.).

Завдяки роботам М.Ф. Кащенка вперше в умовах Києва було успішно інтродуковано багато далекосхідних декоративних видів рослин. Він працював з чотирма видами каліфорнійських кактусів з роду Opuntia (Tourn.) Mill. Один з них – дуже декоративний, зимував в умовах Києва протягом 40 років, давав напівїстівні плоди. У травні 1932 р. Акліматизаційний сад відвідав президент ВАСГНІЛ М.І. Вавилов, який високо оцінив здобутки наукового колективу, очолюваного М.Ф. Кащенком, і відзначив, що «…справу, розпочату академіком Кащенком, слід підтримати як таку, що має державну вагу» [3].

Праці М.Ф. Кащенка пережили свого творця і ще довго служитимуть розвитку науки і практики. Після його смерті у 1935 р. ділянка землі з будівлями перейшла до Інституту ботаніки АН УРСР, а після 1945 р. Акліматизаційний сад увійшов як філія до складу відділу акліматизації рослин Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР (нині Національний ботанічні сад ім. М.М. Гришка НАН України).

У 1975 р. територію Акліматизаційного саду (на той час близько 5 га) було відведено під будівництво Вищої партійної школи при ЦК КПУ, і Академія наук була змушена в дуже стислі строки звільнити площу для будівництва. Автор цієї статті, за іронією долі, була останнім директором Акліматизаційного саду. Його колекцію (близько 6 тис. рослин) було перенесено на територію ЦРБС АН України. Старі меморіальні дерева, посаджені ще М.Ф. Кащенком, знищені при будівництві. Нині на території Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, розташованому на місці Вищої партійної школи, зберігся лише один старий платан, кілька грецьких горіхів та рослин айви звичайної сорту Академічна, які й досі цвітуть і родять, незважаючи на те, що їм уже понад 60 років, за відповідного догляду вони житимуть ще довго, нагадуючи про різні періоди і етапи у житті саду, нелегкі часи становлення і щасливі – у досягненні великих успіхів [25].

Відділ акліматизації плодових рослин НБС НАН України, який носить ім’я М.Ф. Кащенка, продовжує наукову роботу з інтродукції та селекції південних та нових плодових культур. Основні методи роботи — посів інтродукованого насіння, вирощування повторних поколінь, міжвидова та віддалена гібридизація, реципрокні схрещування, відбір. За 50 років роботи відділу шляхом аналітичної та синтетичної селекції створено нові для півночі України форми і сорти персика (Persica vulgaris Mill.), абрикоса (Armeniaca vulgaris Lam.), айви довгастої (Cydonia oblonga Mill.), кизилу справжнього (Cornus mas L.), видів актинідії (Actinidia spp.), лимоннику китайського (Schizandra chinensis Baill.), калини звичайної (Viburnum opulus L.), хеномелеса японського (Chaenomeles japonica Lindl.), які районовані у багатьох регіонах України, створено колекції хурми віргінської та кавказької (Dyospyros virginiana L., D. lotus L.), обліпихи крушиновидної (Ніррорhае rhamnoides L.), шефердії сріблястої (Shepherdia argentea (Pursh) Nutt.), лоху багатоквіткового (Elaeagnus multiflora Thunb.), жимолості їстівної (Lonicera edulis Turz.), шовковиць білої та чорної (Morus alba L., M. nigra L.), видів горобини (Sorbus L.), видів бузини (Sambucus spp.), азиміни трилопатевої (Asimina triloba (L.) Dunal) та ін. [28].

Помер Микола Феофанович 29 березня 1935 р., похований на Лук’янівському кладовищі, поряд з його дітищем — Акліматизаційним садом, де він працював до останніх своїх днів, збагачуючи флору України новими видами і сортами рослин. На жаль, нині не лишилося саду, нема й будинку по вул. Мельникова, де він мешкав.

Теоретичні основи і практичні прийоми акліматизації, розроблені М.Ф. Кащенком, стали класичними і не втратили свого значення й тепер [3, 26, 28].

Світ для нього все життя був загадкою, від якої він не міг відвести очей: хотів зрозуміти його таємницю у самому зародку, потім шукав її в калейдоскопі рослинного і тваринного світу. Нескінченне, незбагненне, мінливе життя – найбільша загадка світу. Де ж сховано, кінець кінцем, твою таємницю? Чи пізнає її коли-небудь людина у постійній зміні форм, у вічному оновленні та смерті? Відповідь на це питання Микола Феофанович шукав навіть в останні хвилини, диктуючи статтю «Форми життя». Стаття так і лишилася недописаною…

Література

1. Береговий П.М., Лагутіна M.А. Видатні вітчизняні ботаніки. – К.: Рад. школа, 1955. – 224 с.
2. Биологи. Библиографический справочник // Под ред. Н.Ф. Серкова. – К.: Наук, думка, 1984. – 815 с.
3. ГришкоH. Академик Н.Ф. Кащенко выдающийся биолог-мичуринец. – К.: Изд-во АН УССР. – 1951. – 55 с.
4. Гришко Н.Н. Творец новых форм растений Н.Ф. Кащенко // Изв. АН СССР. Сер. биол. – 1951. – № 4. – С. 1–13.
5. Драгавцев А.П. Плодоводство в Китае. – М.: Колос, 1966. – 455 с.
6. Дрига І.О. Роботи з акліматизації персиків у Києві // Тр. Ботан. саду АН УРСР. – 1949. – Т.1. – С. 78–
7. Заходи. Видання Київського акліматсаду (при ВУАН) – Київ, 1929. – № 3. – 47 с.
8. Йоганзен Б.Г. Жизнь, деятельность и научные воззрения Н.Ф. Кащенко // Уч. зап. Томского Гос. ун-та им. В.В. Куйбышева. – 1950. – № 15. – С. 7–22.
9. Історія Академії наук України 1918–1993. – К.: Наук, думка, 1994. – 318с.
10. КащенкоH. Биография ак. Кащенко Н.Ф. // Рукопись. 1.09.1939 г. – 37 с.
11. КащенкоМ.Н. Воспоминания о Н.Ф. Кащенко // Уч. зап. Томского Гос. ун-та. – 1950. – № 15. – С. 30–42.
12. Кащенко М.Ф. На допомогу Київському акліматизаційному садові. – К., 1925. – 27 с.
13. Кащенко  Н.Ф. Инструкция для сбора семян с целью акклиматизации растений. – К., 1930. – С. 7–8.
14. Кащенко Н.Ф. Научные основы и практическое значение гибридизации // Изв. АН СССР. – М.: Изд. АН СССР. – 1951. – № 4–6. – С. 45–54.
15. Кащенко Н.Ф. Первые шаги моего ак­климатизационного питомника в г. Киеве. – Ростов-на-Дону: Изд-во об-ва садовод­ства, 1914. – С. 24–25.
16. Кащенко Н.Ф. Сибирское садоводство. Подготовлено к печати M.А. Лисавенко. – М.: Изд-во с.-х. литературы, 1963. – 216 с.
17. Кащенко Н.Ф., Касаева М.А. Форсированная акклиматизация подсушиванием // Изв. Академии наук СССР (биологическая серия). – 1951. – № 4. – С. 57–60.
18. Кащенко НФ. Надежды сибирского садовода // Плодоводство. – 1908 б. – № 8.– С. 667–675.
19. Кащенко НФ. Научные основания и практическое значение гибридизации: Публ. лекция, читанная в Томске 15 марта 1909 г. // Естествознание и география. – 1910. – № 1 – С. 1–22.
20. Клименко C.B. Айва обыкновенная. – К.: Наук, думка, 1993. – 285 с.
21. Клименко C.B. Вклад академіка М.Ф. Кащенка у розвиток теорії і практики інтродукції рослин в Україні //Інтродукція рослин. – 2003. –№4. – С. 3–16.
22. Клименко C.B. Кизил в Україні. Біологія, вирощування, сорти. – К.: Фіто­соціоцентр, 2000. – 92 с.
23. Клименко C.B. Микола Феофанович Кащенко // Укр. ботан. журн. – 1985. – Вип. 42, № 3. – С. 96–98.
24. Клименко C.B. Микола Феофанович Кащенко // Укр. ботан. журн. – 1997. – Вип. 54, № 3. – С. 308–312.
25. Клименко C.B. Наукові ідеї акад. М.Ф. Кащенка у роботах по інтродукції та селекції на півночі України // Матеріали наукових читань, присвячених 100-річчю відкриття подвійного запліднення у покрито­насінних рослин проф. С.Г. Навашиним (Київський державний ун-т ім. Т.Г. Шевчен­ка). – К.: Фітосоціоцентр, 1998. – С. 113–116.
26. Клименко C.B., Чувікіна Н.В. Акліматизаційний сад. Енциклопедія сучасної України. – К., Кординаційне бюро, 2001. – Т. 1. – С. 299–300.
27. Клименко СВ. Айва. – Биоэкология, морфология, репродукция, сорта. – Киев: Логос, 2011. – 245 с.
28. Клименко С.В., Скрипченко Н.В. Сорта плодовых и ягодных растений Национального ботанического сада. – Киев, 2013. – 104  с.
29. Клименко С.В., Чувікіна Н.В. Марія Олександрівна Касаєва – одна з найперших співробітників відділу дендрології Національного ботанічного саду ім. М.М. Гришка // Інтрод. рослин. – 2010. – № 2. – С. 92–97.
30. Коханова Л.Л., Комарницкая A.M. Пятьдесят лет работы по акклиматизации южных плодовых растений на севере Украины // Бюл. ГБС. – 1964. – Вып. 52. – С. 25–29.
31. Коханова Л.Л., Павленко Г.С. Південні рослини крокують на північ. – К.: Наук, думка, 1967. – 172 с.
32. Лисавенко М.А. Жизнь и деятельность Николая Феофановича Кащенко // Н.Ф. Кащенко. Сибирское садоводство. – М., Сельхозиздат, 1963. – С. 5–27.
33. Реєстр сортів рослин України на 2001 рік. Державна комісія України по випробуванню та охороні сортів рослин України. – Київ, 2001.– 139 с.
34. Родионов А.П. О выведении зимостойкого персика // Укр. НИИ садов. Биология и селекция плодовых и ягодных культур. – Вып. 39. – К.: Госсельхозиздат УССР, 1953. – С. 15–23.
35. Скрипченко Н.В., Мороз П.А. Актинідія (сорти, вирощування, розмноження). – К.: Фітосоціоцентр, 2002. – 44 с.
36. Тяжельников А.Д. Кащенко как основоположник научного плодоводства в Сибири // Уч. зап. Томского Гос. ун-та им. В.В. Куйбышева. – 1950. – № 15. – С. 69–74.
37. Шайтан I.M., Чуприна Л. M., Анпілогова В.А. Біологічні особливості і вирощуван­ня персика, абрикоса, аличі. – К.: Наук, думка, 1989. – 254 с.
38. Шайтан И.M. Культура персика. – К.: Урожай, 1967. – 195 с.
39. ЩербинаМ. Дослідні роботи над персиками на Київщині // Сад та город. – К: Держсільгосп. вид-во. – 1934. – № 5. – С. 30–37.

 

ACADEMICIAN MF KASHCHENKO – AN OUTSTANDING SCIENTIST, THE FOUNDER OF SCIENTIFIC AND PRACTICAL SADIVNYTSTVA

Klymenko S.V.

M.M. Gryshko National Botanical Garden of NAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine

 

The article is devoted to the life and work M.F.Kaschenka (1855–1935 years) – one of the founders of the Ukrainian Academy of Sciences (1919) and one of the first 12 academicians. The main scientific work – in embryology, histology, microscopic techniques, acclimatization and plant breeding. The founder of the Siberian gardening. Organizer and Director of the Zoological Museum of the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR (1919–1926 years), founder (1914) and the end of life – Director acclimatization garden in Kiev – one of the first institutions Management Academy of Sciences. The main task of acclimatization garden – introduction and acclimatization of southern fruit, medicinal, industrial, ornamental plants. With 80 years of his life for over 40 years gave “the transformation of nature, the cause of enrichment of Siberia and the Ukraine new plants.”

Works National Botanical Garden (NBG) with introduction and acclimatization of southern and new fruit and ornamental plants – continuing operations and implementation of ideas M.F.Kaschenka.

The theoretical basis and practical techniques acclimatization developed M.F.Kaschenkom, have become classics and have not lost their importance now.