Вишня — хіба можливо уявити українські сади без цієї культури. Оспівана у піснях, закарбована у віршах, являється яскравим символом нашої батьківщини. А чого лише вартують вареники з вишнями, пироги, торти, варення, вишневий соус та особливо вишнева наливка — класика української кухні. На жаль, не усі люди можуть собі дозволити поласувати такими смаколиками, особливо діти. Екологічне сьогодення вводить свої корективи. Алергія на червоний колір заставляє відмовлятись від таких необхідних корисних ягід. Відсоток таких людей у світі досить високий. Селекціонери багатьох країн працюють над виведенням біло-плідних плодів та ягід, які б не викликали алергію. Працюють у цій сфері і в вишневому напрямку. Декілька років тому було вперше опублікована інформація у Ірландських виданнях про вишню з помаранчевим кольором ягід. Розповідалось, що це перший крок до освітлення забарвлення вишневих ягід. Осінню 2017 року, на ринок у Китаї була виставлена вишня сорт “Солодкий Ранній Мед” (переклад з китайської). В описі було зазначено, що цьому сортові немає аналогів у світі. І все ж таки на фото було добре видно легку розовинку ягід…
Зараз до самого цікавого. Багато садівників знали особисто, більшість знайомі з її сортами. Тараненко Лілія Іванівна (1923-2012)— селекціонер кісточкових плодових культур — черешні, вишні, аличі, сливи, терну. Людина, яка більшу частину свого життя віддала на благо науки. Лише 62 роки невтомної праці на одному місці – Артемівській дослідній станції. Знана у всьому світі. Її сорти успішно вирощуються, як в Україні, так і за її межами. Важка праця в нелегких кліматичних умовах Донбасу з високими результатами. Найважчими роками з її життя були останні десяток років. І це не пов’язане зі старістю. ЇЇ дослідно-селекційну ділянку передали місцевому радгоспу. Останньою задачею Лілії Іванівни було збереження нових, ще не зареєстрованих більше 400 форм різних видів кісточкових культур. Вона просила, щоб хоч до її смерті не розкорчовували цю ділянку. Цілими оберемками розсилала живці своїх творінь, за символічну плату (пам’ятаю уже її крилату фразу на питання про оплату: “Кто сколько может — для науки”), в надії збереження цих форм у приватних колекціях. У ті часи і було передано дві форми білої вишні. Одна високоросла. Дерево за своїм габітусом схоже на черешню. Ягоди теж, біло-жовтуваті, досить великого розміру, аж ніяк не асоціюються з вишнею. І лише вкинувши до рота, можна оцінити приємний кисло-солодкий вишневий смак. Друга форма була у плодах дещо дрібніша, але дерево по опису більше походило на вишневе. Ягоди теж біло-жовті з більш характерною кислинкою для вишні. Зберегти вдалося лише першу форму. Завдячуємо цьому Волощенко Валентину Васильовичу з Дніпровщини. В інших країнах лише роблять перші кроки в цьому напрямку, а ми ледь не втратили таку унікальну плодову культуру. Може хтось і відгукнеться у кого збереглася друга форма білої вишні. Щодо першої, порадившись з колегами вирішили назвати цю форму — Лілія. Не повторна у своєму роді, як і її автор, людина з великої літери — Тараненко Лілія Іванівна.